Битва, яка поховала мрії Ксеркса на світове панування
Перші в історії великі морські бої відомі з часів греко-перських війн 492–448 років до нашої ери. Греція тоді являла собою безліч незалежних міст-держав, найбільш сильними з яких були Спарта й Афіни. Спарта славилася сухопутною армією, Афіни — потужним військовим флотом і численними торговими кораблями. Перси, армія і флот яких тісно взаємодіяли, тричі вторгалися в Елладу, прагнучи підкорити греків. Перші два походи були невдалими для персів. Третій похід проти Греції очолив сам Ксеркс, цар Персії. У 480 році до нашої ери небачена досі за чисельністю армія рушила Егейськоим узбережжям Балканського півострова, перський же флот йшов уздовж берега, охороняючи приморський фланг сухопутного угрупування.
Незабаром поблизу Афін відбулася одна із найбільших морських битв стародавності. Флот персів нараховував 500–600 кораблів з 85–100 тисячами чоловік на борту. Їм протистояло приблизно 190 грецьких трієр з 44 тисячами чоловік, які зайняли вигідну позицію у Саламінській протоці. Вузька протока не дозволила персам скористатися своєю перевагою в чисельності. До того ж, побоюючись, що ворожий флот може вислизнути, перси в ніч напередодні бою направили частину кораблів до острова Псітталія, блокувавши виходи з протоки на схід, але водночас розпорошивши свої сили. Інші їхні кораблі вишикувалися в три лінії на середині протоки. Перські судна стояли дуже щільно, тому їм важко було маневрувати, а фланги їхнього тактичного порядку були відкриті. Греки ж розмістили свої трієри всього в дві лінії так, що їхні фланги впиралися в берегові обмілини. Крім того, на веслах сиділи не раби, а воїни, що значно підвищувало бойову ефективність їхніх кораблів, бо при абордажі грецькі веслярі теж бралися за мечі.
Битва почалася 27 вересня зі сходом сонця. Відразу ж з’ясувалося, що через обмежену здатність до маневру перські кораблі не могли ухилитися від таранних ударів трієр. Першим не витримало натиску ліве крило перської армади. Правда, фінікійці, які утворювали праве крило, билися, як дияволи, і спершу встояли проти флангової атаки греків. Але й вони здригнулися, коли командувач грецького флоту Фемістокл із 40 кораблями свого тактичного резерву напав на них з тилу. Це й вирішило результат битви — перський флот зазнав поразки. Хоча в перемозі ніхто не сумнівався, сп’янілі від перемоги греки продовжували битися й уночі. Перси втратили 200 кораблів, греки — тільки 40. Щоправда, Ксеркс мав ще достатню кількість бойових одиниць, щоб продовжувати битву, але екіпажі його кораблів були повністю деморалізовані.
В той день, в битві при Саламіні, розвіялися не тільки мрії Ксеркса про світове панування. Уперше на практиці було спростовано те, що перемога неминуче повинна дістатися чисельно переважаючій стороні. Якість матеріальної частини, тактична грамотність і високий бойовий дух здолали кількість. Стратегічне значення битви було також великим — виникла загроза комунікаціям персів в Егейському морі, тому через деякий час перська армія залишила Грецію.
Битва, яка так і не визначила переможця
А тепер перенесемося майже на два с половиною тисячоліття ближче до нашого часу. З початком Першої світової війни з’ясувалося, що грандіозна німецька програма будівництва «Флоту відкритого моря», колосальні фінансові витрати нічого не дали — німецький флот, значно слабкіший за британський, мав очікувати зручного часу в Гельголандській бухті. Британці ж, встановивши морську блокаду Німеччини в Ла-Манші й на рубежі Шотландія — Південна Норвегія, успішно вирішували свої завдання і не поспішали. Змусити британців зняти блокаду можна було, тільки розгромивши їхній флот у рішучому бою. При цьому у разі успіху німецькому флоту треба було вирішити ще одне завдання — забезпечити вихід своєму торговельному флоту в Атлантику.
Майже два роки головні сили німецького флоту стояли на своїй головній базі в Гельголандській бухті, очікуючи слушної миті. Нарешті флоти зустрілися. Бій відбувся 31 травня 1916 року біля півострова Ютландія, на виході з протоки Скагеррак (звідси й подвійна назва) і не приніс вирішального успіху ні одній зі сторін, хоча і у Великобританії, і у Німеччині було оголошено про перемогу.
А було це так. Обидва флоти вийшли в море практично одночасно: німецький — вранці 31 травня, британський — увечері 30-го. Для обох зустріч поблизу берегів півострова Ютландія була несподіваною. Британський «Гранд Фліт» («Великий флот») складався з 28 лінкорів, 9 лінійних крейсерів, 8 броненосних крейсерів, 26 легких крейсерів та 78 есмінців. Екіпажі нараховували 60 тисяч чоловік. Німецький «Флот відкритого моря» міг протиставити 22 лінкори, 5 лінійних крейсерів, 11 легких крейсерів та 61 есмінець. Загальна чисельність екіпажів складала 45 тисяч чоловік.
Бій розпочали лінійні крейсери. Авангард «Гранд Фліту» складався з чотирьох швидкохідних лінкорів і шести лінійних крейсерів. На чолі цього з’єднання перебував дозор з легких крейсерів. Удень 31 травня британці виявили з’єднання крейсерів супротивника і, вирішивши скористатися своєю перевагою, пішли на зближення. В авангарді німецького флоту йшли п’ять лінійних крейсерів адмірала Гіппера, за якими рухалися 22 лінкори адмірала Шеєра під охороною легких сил. Крім того, Шеєр розгорнув 18 підводних човнів для оповіщення про рух ворожих сил. Передбачалося, що Бітті зав’яже бій із супротивником і наведе його на головні сили, що дозволить розгромити Гіппера. Але подібний план був і у німецького командування!
Спочатку бій пішов за німецьким планом. Авангард Бітті зав’язав бій з ескадрою лінійних крейсерів Гіппера, який своїм відступом вивів лінійні крейсери британців під вогонь німецького флоту. Кораблі Еван-Томаса, що не прийняли сигнал Бітті про рішуче переслідування супротивника, прибули із затримкою, і англійцям не вдалося повністю розгромити німецький авангард до зустрічі з головними силами. Водночас вони втратили два лінійних крейсери. Тепер сторони помінялися ролями. Опинившись під обстрілом «Флоту відкритого моря», Бітті повернув на зворотний курс і пішов на головні сили «Гранд Фліту». Незабаром вступили в бій лінійні крейсери головних сил, однак один з них також злетів у повітря. Німецький флот рішуче переслідував супротивника, але раптом його авангард увійшов в центр бойового порядку «Гранд Фліту». Британці негайно ввели в дію всі свої лінійні кораблі, які відкрили ураганний вогонь.
Німецькі головні лінкори та лінійні крейсери, одержавши серйозні пошкодження, розвернулися «всі раптом» на 180 градусів, — і під прикриттям есмінців та димових завіс «Флот відкритого моря» відірвався від англійців. Тим часом настала ніч. Під прикриттям темряви німецький флот почав прорив до своєї бази в Гельголанд. Супротивники ще кілька разів вступали в бойові зіткнення, есмінці торпедували, але все-таки «Флоту відкритого моря» вдалося досягти бази.
У Німеччині бій оцінили як «перемогу при Скагерраку», у Великобританії ж плутана інформація для преси спочатку викликала в суспільстві враження поразки. Дійсно, втрати британського флоту виявилися значно більшими за німецькі. Однак фактично «Гранд Фліт» виявився після бою боєздатним, тоді як «Флот відкритого моря» потребував ремонту. Загалом кожна зі сторін приписувала перемогу собі, але ясно було одне: генеральний бій, якого в Німеччині чекали так довго, не вплинув на хід Першої світової війни. Великобританія зберегла панування на морі. Тепер слово було за підводними човнами...
