Новости СМИ2

Меню сайту

Форма входу

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Реклама
СТВОРИТИ САЙТ
одесские новости
український інтернет
Головна » Статті » Мои статьи

ПЕРШИЙ ДЕНЬ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ: ПРАВДА І МІФИ
1 вересня 1939 року збройним нападом Німеччини на Польщу розпочалася найкривавіша війна ХХ сторіччя — Друга світова. Проте мало кому відомо, що майже третину польського війська, яке протистояло фашистським полчищам, складали українці, білоруси, росіяни та литвини. За минулі 70 років події першого дня цієї війни були описані до дрібниць. Водночас він «обріс» безліччю чуток і міфів, які ми, ґрунтуючись на виключно документальних джерелах, спробуємо спростувати.
 Міф перший:

1 вересня 1939 року польські ВПС були повністю знищені

Як він з’явився? Посол США у Франції Уїльям К. Булітт повідомив свій уряд про те, що втрати польських ВПС до полудня 1 вересня склали 9/10 їхньої чисельності. Ця «інформація» була миттєво підхоплена всіма європейськими ЗМІ і вже 2 вересня «розтиражована». Так, втрати польських ВПС були великими, але не катастрофічними. Вже о 5-й годині 45 хвилин польські винищувачі, що залишилися неушкодженими після бомбардувань, були підняті в повітря, а близько 7-ї ранку поблизу містечка Олькуша польський льотчик Владислав Гнись збив перший німецький літак. У цей же час гітлерівці спробували з повітря атакувати Варшаву, але були відбиті польськими повітряними асами. Того ж дня німецькі літаки атакували Гдиню, Пуцк і Хель. Масованим бомбардуванням піддалися Верхня Сілезія, Ченстохова, Краків і навіть розташований в глибині країни Гродно. Наступного дня нальоти стали ще інтенсивнішими, але польські льотчики сміливо вступали в бій. Проте через невеликі можливості своїх літаків вони не завжди могли запобігти бомбардуванням. Аби підвищити ефективність повітряної оборони, польське командування вдалося до нової, але ще не перевіреної на практиці системи перехоплення повітряних цілей, яка була заснована на розгалуженій мережі наглядових постів, розгорнутих по всій країні і обладнаних засобами зв’язку. Вони були підпорядковані центральному командному операційному пункту у Варшаві, з якого винищувачі наводилися на ціль. Втім, через слабке технічне оснащення та брак сучасних засобів зв’язку полякам не вдалося застосувати цю систему в повному масштабі. Єдиним містом, яке мало сучасну систему ППО, була Варшава. Тому бригада винищувачів Верховного командування, розміщена довкола польської столиці, досягла найкращих результатів. При нальотах на Варшаву фашисти втратили 43 літаки, ще 9 було збито зенітною артилерією і 20 пошкоджено. Відомо, що до полудня 1 вересня бригада втратила 38 літаків, що склало близько 70 відсотків її складу. Величезні втрати понесли й інші авіачастини польських ВПС. Багато машин було знищено на землі, однак ті, що залишилися, продовжували вести повітряні бої. Згідно з німецькими джерелами інформації, у вересневій кампанії 1939 року фашистська Німеччина втратила 285 літаків, з них 63 розвідники, 79 винищувачів, 109 бомбардувальників, 12 транспортних літаків, 22 літаки зв’язку та морської авіації. Втрати Польщі склали 305 машин, які були збиті в боях або знищені на аеродромах. І це за три тижні, а не за перший день війни. Щодо повідомлення американського посла своєму урядові, то згодом з’ясувалося, що «перевірену інформацію» дипломату люб’язно «підкинуло» відомство Геббельса.

Міф другий:
 
Повітряних таранів у повітряному просторі Польщі не було, і не могло бути

Цей міф ґрунтується на тому, що, мовляв, Польща мала застарілі конструкції винищувачів, які просто не змогли б протистояти німецьким через низьку швидкість. Так, за своїми льотно-технічними характеристиками вони значно поступалися новітнім німецьким «Мессерам», проте сміливо вступали з ними у бій, б’ючись не лише на рівних, а й перемагаючи ворога. Це підтверджує історія перших повітряних боїв. О 6-й годині ранку 1 вересня 1939 року з польового аеродрому Бєліце по тривозі піднялися два польських винищувачі P-11с. Ведучим був капітан Мечислав Медвецький, у парі з ним — підпоручик Владислав Гнись. Ледь злетівши, обидві машини опинилися прямо перед пікірувальниками Ю-87, що поверталися з бомбардування. Польські пілоти ринулися в бій, і вже за кілька хвилин дві фашистські машини догорали на землі. Але на Варшаву під прикриттям «Мессерів» йшла нова хвиля пікірувальників. Розстрілявши весь боєзапас, підпоручик Гнись протаранив один ворожий літак, і обидва вони каменем впали на землю. Практично в цей же час другий таран здійснив командир ескадрильї підполковник Леопольд Памула. Ці випадки документально зафіксовані і не підлягають сумніву. Деякі історики припускають, що тарани в перші дні війни стали наслідком безвихідності. Ми ж вважаємо, що це був порив відваги польських патріотів в битві за Варшаву і польське небо. Взагалі, таке поняття, як повітряний таран з ризиком для життя, був характерний для льотчиків-слов’ян. І хоча випадків спрямування палаючих літаків на ворожі колони, подібних до подвигу Гастелло чи Маслова, в історії польської кампанії не зафіксовано, проте імена пілотів, які здійснили перший повітряний таран в роки Другої світової, ми просто зобов’язані згадати.

Міф третій:

Польські улани верхи на конях атакували... німецькі танки

2 вересня італійські військові кореспонденти, які знаходилися в районі бойових дій з першого дня війни, посилаючись на свідчення німецьких солдатів, написали про те, що «польські кавалеристи кидалися з шаблями на танки». Так народився цей сумнозвісний і на рідкість живучий геббельсівський міф про «нетямущу польську кавалерію». Деякі німецькі вояки стверджували, що улани рубали шаблями танки, вважаючи, що ті зроблені з паперу. І люди вірили в цю нісенітницю. Причому і в Германії, і в Радянському Союзі, і в самій Польщі. Сцени атак уланів на танки відтворювалися навіть на великому екрані. Не уник цих штампів і відомий польський кінорежисер Анджей Вайда у своєму фільмі «Лотня».

Що ж було насправді? 1 вересня дійсно відбувся перший бій польської кавалерії з німецькою танковою частиною, який увійшов в історію як бій під Кроянтами. Перша кавалерійська атака Другої світової війни була проведена 18-м полком поморських уланів. 22 серпня 1939 року полк отримав наказ про мобілізацію, після якої він мав у своєму складі 35 офіцерів, більше 800 підофіцерів і рядових та 850 коней. На озброєнні було дві протитанкові гармати калібру 37 мм, 12 протитанкових рушниць, 12 станкових кулеметів, 18 ручних кулеметів, два мотоцикли з колясками та дві радіостанції. 29 серпня до уланів приєдналася 2-га батарея 11-го кінно-артилерійського дивізіону, що мала в своєму розпорядженні 180 канонірів, 248 коней, 4 легкі гармати з боєкомплектом 1440 снарядів та два важких кулемети. Отже, зрозуміло, що «не в шаблях єдиних» була міць польських уланів.

1 вересня близько 1-ї години ночі полк отримав зі штабу групи прикриття наказ подвоїти пильність, а о 4-й годині 15 хвилин з боку Хойніце почулися глухі розкотисті звуки. Спочатку подумали, що то гроза, але коли гуркіт повторився, розпізнали у ньому артилерійську канонаду. Згодом з’явилися німецькі танки. Розуміючи, що лобова контратака неможлива, командир полку уланів полковник Казімеж Масталеж наказав, щоб два ескадрони, підтримані двома взводами, обійшли фашистів з флангу. Командування фланговою групою було покладено на майора Станіслава Малецького. Отримавши такий наказ, молодий офіцер запротестував, але полковник різко зупинив його: «Ви ще надто молодий, юначе, аби вчити мене, як виконуються подібні накази».

Цілий день польські улани і німецькі танкісти вели гру в «кішки-мишки». Зрештою обхідний маневр привів до несподіваних для обох сторін результатів: передова застава загону уланів виявила батальйон німецької піхоти, який розмістився на привал неподалік від узлісся. Це була одна з частин 76-го моторизованого полку вермахту. Близько 7-ї години вечора основні підрозділи польської кавалерії вийшли з лісу на схід від Кроянт і в кінному строю раптово атакували противника. За давньою кавалерійською командою часів Яна-Казимира «Szable dlon», тобто «Шаблі наголо!», улани за сигналом труби атакували ворога. Розрахунок на раптовість виявився вірним: ворожі солдати, які не очікували атаки, в паніці кинулися навтьоки, а улани верхи на конях доганяли їх і рубали шаблями. Згодом німці прийшли до тями і звернули на кавалеристів шквальний кулеметний вогонь. А головне — на полі бою з’явилися декілька німецьких самохідок, озброєних 20–мм гарматами. Улани відступили, втративши 25 чоловік убитими і 50 пораненими.

Незважаючи на поразку, атака уланів мала певну психологічну дію, про яку потім згадував Хайнц Гудеріан: «Я застав людей зі свого штабу в касках. Вони встановлювали протитанкові загородження. На моє запитання, що, власне, їх до цього спонукало, вони відповіли, що у будь-який момент може з’явитися польська кавалерія, яка почала наступ».

Міф про кінну атаку проти німецьких танків живе й понині. Адже Гудеріан, доповідаючи про затримку корпусів, змушений був визнати, що це відбувається «…внаслідок інтенсивного натиску польської кавалерії». А цей «інтенсивний натиск» здійснив всього один кавалерійський полк, що значно поступався і чисельністю, і озброєнням німецькому. Отже, реальність така: улани були, танки були, атака була, ось тільки польські улани рубали не броню танків, а самих німецьких агресорів.

Міф четвертий:

З першого дня війни Польщу підтримали її союзники — Великобританія і Франція

Дійсно, у зв’язку з агресією проти Польщі, 3 вересня 1939 року Великобританія і Франція, відповідно до взятих на себе союзницьких зобов’язань, оголосили Німеччині війну. Вони також направили німецькому керівництву ультиматум з вимогою негайного припинення воєнних дій і виведення військ вермахту з території Польщі й Вільного Міста, тобто Данцига. Днем раніше, 2 вересня, французький уряд оголосив мобілізацію і приступив до концентрації військ на своєму східному, тобто франко-німецькому кордоні. 7 вересня частини 3-ї і 4–ї французьких армій перейшли німецький кордон в Саарі й вклинилися в Лінію Зігфріда. Опору їм не чинили, адже німецьке населення Саару було заздалегідь евакуйоване. А 12 вересня в Аббевілі відбулося засідання французько-британської вищої військової ради за участю прем’єр-міністра Великобританії Невілла Чемберлена, французького прем’єра Едуара Даладьє і головнокомандувача французької армії Моріса Гамелена, в ході якого було прийнято рішення про «максимальну мобілізацію засобів до початку крупних сухопутних операцій, а також обмеження дій ВПС». Практично це означало припинення французького наступу і відмову від союзницьких зобов’язань щодо Польщі, згідно з якими Франція повинна була всіма доступними засобами здійснити наземний наступ на 15-й день з початку мобілізації, а бойові повітряні дії — з першого дня німецького вторгнення.

Польські посли у Великобританії і Франції безуспішно намагалися вплинути на позицію союзників і схилити їх до виконання взятих зобов’язань, адже весь оборонний план «Захуд» польського Генерального штабу спирався саме на негайний наступ союзників. Останні ж мали унікальну можливість розвинути наступ у той єдиний нетривалий період своєї воєнної переваги над вермахтом і вплинути на подальшу долю всіх народів Європи, включаючи власну. Проте свого шансу союзники не використали. І це враховуючи те, що до самого закінчення бойових дій в Польщі німецьке командування було не в змозі перекинути на Західний фронт жодного з’єднання, окрім кількох дивізій гірських стрільців, які виявилися «непотрібними» в польській кампанії.

Був ще один чинник впливу на боєготовність французької армії. На початку вересня 1939 року керівництво комуністичної партії Франції почало антивоєнну кампанію, закликаючи мобілізованих солдатів дезертирувати з армії і займатися… збиранням винограду. У ті дні депутати парламенту від КПФ проголосували проти надання військових кредитів. Сам же генеральний секретар партії Моріс Торез, як і тисячі інших французів призваний до армійських лав, дезертирував до Радянського Союзу. За цей ганебний вчинок він був засуджений військовим судом Франції до смертної кари. А всі ці «патріотичні» дії мали для Франції катастрофічні наслідки. Отже, хоча Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 року, була вона тоді війною лише Польщі. І це беззаперечний історичний факт.



Джерело: http://www.vu.mil.gov.ua/index.php?part=article&id=869
Категорія: Мои статьи | Додав: МАДВІ (22.10.2009) | Автор: Сергій СМОЛЯННИКОВ, Віктор МИХАЙЛОВ
Переглядів: 840 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: