Новости СМИ2

Меню сайту

Форма входу

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Реклама
СТВОРИТИ САЙТ
одесские новости
український інтернет
Головна » Статті » Мои статьи

3-я Залізна дивізія Армії УНР. Начерк бойового шляху. Част. 1.
Початок. Продовження
 
У Центральному музеї Збройних сил України експонується унікальна річ - прапор 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. Долю цього прапора можна вважати не тільки незвичайною, а й щасливою, так само як і тієї людини, що зберегла його для нащадків. Це Патріарх УАПЦ Мстислав, у миру Степан Скрипник. Замолоду він брав участь у визвольних змаганнях українського народу. Певний час виконував обов'язки ад'ютанта Головного отамана Армії УНР С.Петлюри, з яким був родинно пов'язаний - доводився йому небожем. Прапор виготовлено під час останньої реорганізації Дієвої армії УНР для 3-ї Залізної дивізії, вояки якої до останнього залишалися в лавах борців за Українську державу. У першу річницю Незалежності на Софійському майдані прапор в урочистій обстановці було вручено 1-му полку Національної гвардії України. А в 1996 р. цю дорогоцінну пам'ятку збройної боротьби українського народу за своє право на самовизначення передано до Центрального музею Збройних Сил України на довічне зберігання 1. 3-я Залізна дивізія була одним з найкращих, найбоєздатніших формувань української регулярної армії. Це засвідчує й бойовий шлях дивізії, що розпочався 1919 р., в надзвичайно тяжкий для Української держави та її армії час. Ще в кінці листопада - на початку грудня 1918 р. радянська Росія вдалася до воєнної агресії, вирядивши свої війська проти України. 16 січня 1919р. після тривалих безплідних намагань прокомуністичне налаштованих діячів УНР (В.Винниченко, В.Чехівський, М.Шаповал та ін.) дипломатичними засобами порозумітися з Москвою Директорія УНР оголосила війну РСФРР. Дальші події ще більше погіршили становище Української держави. Незважаючи на героїчну боротьбу українських військ проти частин Червоної армії, 5-6 лютого більшовикам удалося захопити Київ. Директорія і уряд УНР, покинувши столицю, були змушені змінювати місця свого перебування залежно від воєнної ситуації. На початку квітня Армія УНР відходила під натиском радянських частин на захід. На західному березі р. Збруч була зосереджена група військ М.Шаповала (колишнього командира 1-го ім. Т.Шевченка полку дивізії синьожупанників). До неї належали: 1-й полк Синьої дивізії (полк. О.Вишнівський), 1-й Чорноморський полк (полк. Є.Царенко), розрізнені частини 7-ї пішої дивізії. Цю групу в м. Скала реорганізовано в 16-й піший загін, від якого бере свій початок 3-я піша стрілецька дивізія. За невдало проведену операцію М.Шаповала було усунуто від командування, а на його місце призначено полковника О.Удовиченка. На той час цю групу військ поповнив 4-й артполк січових стрільців. Відтак 16-й загін дістав назву „2-а дивізія Дієвої армії УНР".
 
 
Під час загального наступу Дієвої армії УНР проти Червоної армії, який, згідно з наказом Головного отамана С.Петлюри, розпочався 1 червня, 2-й дивізії було поставлено завдання здобути Кам'янець-Подільський. До ранку 3 червня українські війська прорвали фронт Червоної армії і до 16 червня по лінії Шепетівка - Старокостянтинів - Проскурів - Чорний острів точилися запеклі бої 2. Кам'янець-Подільська операція стала першою перемогою оновленої Дієвої армії УНР після кількох місяців відступів і поразок. Велика заслуга тут О.Удовиченка, який організував докладну розвідку оборони супротивника й на основі здобутих відомостей зміг спланувати цю операцію. Як згадує очевидець, у розпал боїв, „... там, де найбільше ревіли гармати, де найсильніше стрекотіли кулемети, де смерть просто зазирала в очі, - там, в самий критичний мент, коли найдужче насідав ворог, з'являвся польовий штаб дивізії з полковником Удовиченком на чолі, який самим тільки цілком спокійним виглядом підбадьорював козаків..."3 Після визволення Кам'янця-Подільського уряд УНР на чолі з Військовим міністром Г.Сиротенком переїхав до цього міста. В ході загального наступу перед Армією УНР ставилося завдання вийти на лінію залізничної магістралі Кам'янець-Подільський - Проскурів - Старокостянтинів - Шепетівка. 2-а дивізія мала забезпечувати правий фланг. На лівому фланзі були корпус січових стрільців і Волинська група; в центрі - Запорізький корпус і дивізія „Запорізька Січ" отамана Ю.Божка. Помітивши ворога в околицях Кам'янця-Подільського, полковник О.Удовиченко вирішує силами дивізії перейти в наступ. Група полковника В.Ольшевського в складі 1-го Синього полку і Окремого куреня займає с.Колубаївці, а Чорноморський полк - с. Шатаву. Супротивник відступив на північний схід до містечка Дунаївці (на трасі Дунаївці - Проскурів). О.Удовиченко приймає рішення вести далі наступ, спрямувавши удар на Дунаївці, допомагаючи таким чином дивізії „Запорізька Січ" отамана Ю.Божка, що діяла поблизу Волочиська, й Запорізькому корпусу, який бився біля Проскурова.6 червня в Дунаївці ввійшов 1-й Синій полк О.Вишнівського. Було вирішено дати перепочинок частинам дивізії. Тут-таки, в Дунаївцях, до дивізії Удовиченка приєднався Окремий запорізький загін полковника П.Шандрука (сформований у м.Браїлові в лютому 1919 р.). З його приходом у дивізії з'явилася кінна сотня. До складу дивізії також увійшли Буковинський курінь (сформований із старшин і козаків - буковинців) і неповна гаубична артилерійська батарея. Дивізія продовжила наступ у напрямку Міньківці - Нова Ушиця. У цей час генштаб Дієвої армії УНР здійснив реорганізацію, і частини армії одержали нові номери. Таким чином дивізія О.Удовиченка стала називатися 3-ю стрілецькою дивізією, а 2-ю - дивізія „Запорізька Січ" отамана Божка. На середину червня до складу 3-ї дивізії входили: 7-й Синій полк полковника О.Вишнівського (600 багнетів); 8-й Чорноморський полк полковника Є.Царенка (700 багнетів); 9-й стрілецький полк полковника П.Шандрука (900 багнетів); 3-я артбригада полковника Г.Чижевського (12 легких гармат і 4 гаубиці); інженерний курінь формував полковник Харченко; запасний курінь і тили - полковник Г.Стефанів. Командиром дивізії залишився генштабу полковник О.Удовиченко, його заступником був полковник В.Ольшевський, начальником штабу - сотник Татаринцев (пізніше - Залозний)4. Генерал-хорунжий М.Капустянський, який за Директорії виконував обов'язки головнокомандувача з військових операцій, а згодом був генерал-квартирмейстром штабу армії УНР, про цю реорганізацію згодом писав так: „Нарешті сформовано 3-ю дивізію з загонів Шаповала й Шандрука, що тримали фронт проти большевиків вздовж ріки Збруч в Галичині. Начальником дивізії призначено... Удовиченка... Видатний старшина, шляхетна, скромна людина і талановитий керівник дивізії. В своїх операціях виявляв розумну самодіяльність і велику активність. Завжди своїми рішучими атаками попереджував ворожі зосередження і наміри"5.Тимчасово до 3-ї дивізії було прикомандировано Лубенський кінний полк (командир - сотник Поплавський)6. Силами 9-го полку П.Шандрука й кінного Лубенського полку 14 червня було здобуто Нову Ушицю. Генштаб Армії УНР наказав наступати в напрямку Могилів-Подільський - Вапнярка. Відповідно до цього дивізія просувалася до містечка Муровані Курилівці. У бою з ворогом тут особливо відзначився 9-й полк П.Шандрука. 3-я дивізія, рухаючись на південний схід, віддалялася від основної групи частин Дієвої армії УНР. На тоді головні частини української армії провадили тяжкі бої за м.Проскурів. 2-а дивізія („Запорізька Січ") отамана Ю.Божка, захопивши м.Ялтушків, рушила на м.Бар. А 3-я дивізія отримала наказ іти в напрямку Копай-Город - Шаргород - Джурин - Томашпіль - Вапнярка. Здобуття Копай-Города порушувало комунікації супротивника на лінії Жмеринка - Могилів-Подільський і створювало сприятливу обстановку для 2-ї дивізії під час наступу її на Бар - Жмеринку. 22 червня Копай-Город і прилеглі села було визволено. Дивізія захопила багаті трофеї і полонених. Магістраль Бар - Могилів-Подільський було перетято. Наступною ціллю стала магістраль Жмеринка - Одеса, передусім станція й містечко Вапнярка, оскільки в разі захоплення їх українською армією супротивник не зміг би допомогти своїй жмеринській групі військ з боку Одеси. Просуваючись до Вапнярського залізничного вузла, 3-я дивізія визволила Шаргород (8-й Чорноморський полк, 9-й полк П.Шандрука) і містечко Лучинець (Буковинський курінь). На кінець червня ситуація на українському фронті склалася не на користь Армії УНР. Угруповання Червоної армії далі атакували українські частини в районі переправи через р.Случ, витісняючи їх до Проскурова, щоб відрізати від р.Збруч і не дати Українській галицькій армії в разі невдачі Чортківського наступу перейти р.Збруч і підсилити Дієву армію. Бої 22 - 29 червня на переправі через р.Случ були дуже важкими: тут діяло угруповання 1-ї Української радянської дивізії М.Щорса, а також інші частини, які ставили за мету здобути Проскурів. На цій ділянці фронту діяли корпус січових стрільців і 7-а Запорізька дивізія. 3-й дивізії протистояли кінна бригада Г.Котовського і 45-а радянська дивізія, яка дістала підкріплення і боєприпаси з Одеси. Вапнярку боронили аж 5 панцерних потягів, з Одеси прибули матроські ударні загони, морський комуністичний ударний полк (2000 багнетів), полк Мишки Япончика (1500 багнетів), що його він сформував з одеської шпани.Бої за Вапнярку 26 - 27 липня закінчилися перемогою Армії УНР. У Вапнярській операції особливо відзначилися артилеристи - точною й швидкою стрільбою в контр-батарейній боротьбі з панцерними потягами супротивника, де гарматна обслуга складалася з канонірів Чорноморської флоти. Якнайкраще показала себе батарея легендарного сотника І.Шури-Бури (1921 p. розстріляного під Базаром). Захоплення 3-ю дивізією станції Вапнярки поліпшило загальне становище української армії, яка планувала вирушити на Київ. За вдало проведену операцію 3-я дивізія була офіційно удостоєна назви „Залізна". Полковник О.Удовиченко тоді одержав телеграму: „Повідомляю, що за високу боєздатність і витривалість, за надзвичайне лицарство 3-ї дивізії їй надана назва „Залізна". Іменем Командарма вітаю Залізну дивізію і зичу їй дальшої бойової слави. Начальник штабу Армії, полковник Тютюнник"7.
 
ПРИМІТКИ
1 ЦМЗСУ. - ОФ № 3996. Репродукцію прапора див.: Військово-історичний альманах. - К., 2001. - Ч. l. - 2-а стор. обкл.
2 Напередодні наступу дивізія мала у своєму складі: 1-й полк Синьої дивізії під командуванням полковника О.Вишнівського (600 багнетів, кулеметна сотня, одна гармата), 1-й Чорноморський піхотний полк під командуванням полковника Є.Царенка (750 багнетів, кулеметна сотня). Окремий курінь полковника В.Ольшевського (350 багнетів) - разом 1700 багнетів і ЗО кулеметів; артилерійську бригаду під командуванням полковника Г.Чижевського - 2 артбатареї легких гармат (8 од.) і батарею важких гармат (4 гаубиці). (Удовиченко О. Третя Залізна дивізія, рік 1919.-Нью-Йорк, 1971.-С.14.).
3 Чижевський Г. Коротка історія 3-ї Залізної дивізії: 1919 - 1922. - Каліш, 1922. - С. 8.
4 Удовиченко 0. Третя залізна дивізія... -С. 50.
5 Капустянський М. Похід українських армій на Київ - Одесу в 1919 p. - Мюнхен, 1946. -Кн. 1.-С.50.
6 Кінний Лубенський полк у 1918 р. належав до Сердюцької дивізії і називався кінно-козачим полком. За часів Директорії він увійшов до складу 1-і Січової дивізії під назвою „Кінний Лубенський полк". У березні 1919 р. перейшов до команди відтинка ч.ІІІ Східного фронту (за р. Збруч). У червні полк приєднали до 3-і стрілецької дивізії.
7 Удовиченко О. Третя залізна дивізія... -С.50.
Категорія: Мои статьи | Додав: voliab77 (09.12.2009) | Автор: Жанна ДЕНИСЮК
Переглядів: 2360 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: