Новости СМИ2

Меню сайту

Форма входу

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Реклама
СТВОРИТИ САЙТ
одесские новости
український інтернет
Головна » Статті » Мои статьи

ДО ПИТАННЯ ПРО РОЗВИТОК ТАКТИКИ ТАНКОВИХ ПІДРОЗДІЛІВ

[1]

 

Військові дії, з давніх давен і до нашого часу, є складна система взаємодії різних видів збройних сил та родів військ. З погляду людини, мало знайомої з військовою справою, це все можна гарно описати рядком Лермонтова: «Смешались в кучу кони, люди…». Тобто, являє собою хаос і безлад. Але так здається лише на перший погляд.

Тактика (від давньогрецького слова «тактос» – порядок, розташування) є антонімом військовому хаосу, і складовою військового мистецтва, що включає в себе теорію і практику підготовки та ведення бою різними частинами й підрозділами.

Жодна війна не вигравалася відсиджуванням у фортецях. Навіть оборона має на меті створити сприятливі умови для переходу у наступ (або контрнаступ), захоплення стратегічної ініціативи, та розгрому противника. В той же час, втрати військ у наступі завжди є більшими, ніж у обороні, тому досить давно була виведена формула, що на проміжку, де треба прорвати оборону, необхідно зосередити хоча б утричі більше військ, ніж мають оборонці.

Потреба у мобільній зброї, яка б до того ж, мала достатню захищеність, була завжди, і завжди існувало протистояння трьох принципів: мобільність, захист, могутність озброєння. Середньовічні рицарі мали достатню для тих часів броню, але з появою мушкетів стали вразливими для вогню з вогнепальної зброї. Мушкетери в свою чергу були значно менш мобільні за рицарів. З розвитком військово-технічних засобів роди військ змінювалися, зброя вдосконалювалася, але принцип мобільності-озброєності-захисту залишався. І саме цей принцип знайшов своє найкраще відображення у концепції танка.

Історію танків можна виводити з багатьох прикладів – креслень Л. Да Вінчі, козацьких пересувних таборів з возів – прикладів спроб поєднати принципи захисту, мобільності, та вогневої потужності можна наводити безліч. Проте, думаю, цікавіше буде розібратися з безпосередніми попередниками танків.

У Першу Світову війну склалася досить цікава ситуація – військові засоби за своїми можливостями значно випередили розвиток військової думки, розвиток тактики. Тобто, була зброя, а розуміння – як нею розпорядитися найкраще – не було. Штабам довелося навчатися ціною крові солдат.

Кіннота, на яку традиційно покладалися прориви та рейди по тилах, виявилася занадто незахищеною для нових умов – встигнути подолати відстань між залпами повільно стріляючих піхотинців це одне, а йти на безупинні черги кулеметів – зовсім інше.

Беручи до уваги те, що до 1910 року у Західній Європі та США було вже більш ніж 400 000 автомобілів із двигунами внутрішнього згоряння, відповідь була на поверхні: броньований автомобіль. Досить мобільний та захищений, цей вид озброєнь виключно добре зарекомендував себе на початку ПСВ. Вони використовувалися в обороні (саме на броньовиках голландці вперше випробували те, що пізніше, вже у Другу Світову війну стане називатися «мобільною обороною»), в наступі, робили зухвалі рейди по тилах. Але військові дії перейшли до статичних – обидві сторони зарилися у окопи під захистом перехресного вогню кулеметів, а вкрита воронками від вибухів артилерійських снарядів земля робила неможливим проїзд автомобілів по нейтральній території. А ще й кілометри колючого дроту. Генерали кидали солдат на кулемети, втрачаючи тисячі людей за 1-2 відвойовані кілометри, але це не було вирішенням проблеми. Отруйні гази дали надію, але через деякий час все знов зупинилось, з тією лише різницею що тепер у солдат були протигази. Війна застрягла у багнюці.

Відповідь прийшла із далекої від військових справ галузі – сільського господарства. Гусеничні трактори, маючи широкі гусениці, не боялися багнюки, для траків не перешкода лінії з колючого дроту. Потужність тракторів того часу залишала бажати кращого, тому окрім того, щоб навісити на трактор броню, треба було навчити його долати солідні перешкоди. Для цього майбутній легенді пустили траки навколо всього корпуса.

Новітній тип озброєння, що був для секретності названий «танк» (з англійської – «бак, резервуар»), був якнайкраще пристосований для того, щоб змінити хід війни: він був захищеним (на рівні і навіть краще за бронеавтомобілі), високомобільним та мав могутнє озброєння – гармати та кулемети.

Дебютом танків стала битва на р. Сомме (Франція) у вересні 1916р. При підтримці 49 танків Mark I англійцями у 3-годинному бою було захоплено зону німецької оборони глибиною 5 км, за яку до цього йшли бої декілька місяців.

Не дивлячись на дуже низьку надійність танків того часу (з 49 танків при Сомме 17 вийшло з бою через поломки), у цьому виді озброєнь побачили перспективу і біля Камбре в листопаді 1918 р. вже 378 танків Mark IV перейшли в наступ. Цього разу були здійснені заходи з кращої організації бою: була вибрана сприятлива для наступу танків місцевість, забезпечена несподіваність наступу (наступ відбувся без артпідготовки), танки діяли масою на напрямку основного удару. Вперше планом було передбачені дії танків для більш глибокого удару по тилах німців без взаємодії із власною піхотою та артилерією. Результатом цієї операції стало те, що за 12 годин бою сильна оборона німців була прорвана на відтинку 13 км і вглиб на 9 км. Було взято 8 тисяч полонених, захоплено 100 гармат.

Вже з цих перших спроб можна вирисувати певні тактичні прийоми, які залишаться незмінними аж до останнього часу:

1. Першочерговим завданням танків було, є і залишається прорив оборони противника.

2. Розвиток наступу (те, що спробували зробити при Камбре, але буде розвинуто та широко впроваджено у життя вже у ДСВ).

3. Підтримка дій піхоти.

Перший бій між танками відбувся 24 квітня 1918 року. Він мав несподіваний характер – три німецькі та три англійські танки просто вийшли назустріч один одному. Для англійців розклад сил був не найкращим – з трьох їх Mark IV два мали лише кулеметне озброєння (були «самками» за термінологією того часу), і лише один мав гармату. Німецькі танки A7V всі були гарматними і мали вдвічі товстішу броню. Бій відбувався біля англійської піхоти, на виду в німецької артилерії з відстаней в декілька сотен метрів. Піхота не мала протитанкових засобів, а артилеристи боялися вразити свої танки, тому, можна сміливо казати, що це була танкова дуель.

Двоє англійських «самок» отримали влучення і відійшли, третій англійський танк продовжив бій. На відміну від німецьких танків що зупинилися для більш точного ведення вогню, англійський танк маневрував, стріляючи в коротких зупинок. Один з німецьких танків отримав три влучення, і був кинутий екіпажем, а англійський танк порвав гусеницю. Інші двоє німецьких танків залишили поле бою.

Пізніше цього ж дня один німецький A7V зустрівся в бою з 7ма англійські Mark A (легкий танк з кулеметним озброєнням), підбив один та пошкодив три (ще три знищила артилерія). Таким чином було відкрита ще одна якість танків – як протитанкового засобу. Хоча в такій якості танки в ПСВ більше не використовувалися.

Ще, з цього ж бою можна зробити наступні два висновки:

1. В першому зіткненні мобільність виграла у захищеності

2. В другому – захищеність і озброєння – в мобільності

Тобто вже тоді можна було зробити висновок про те що ідеальний танк мав збалансувати в собі ці три якості. Проте на усвідомлення цього пішло ще багато років.

Досить швидко забувши всі уроки ПСВ в повоєнні роки військові продовжували мислити кавалерійськими шаблонами – в ролі основної маси танків військова думка бачила легкі танки з виключно кулеметним озброєнням, або маючі гармату невеликого калібру. Ще у підручнику 1940 року ми бачимо поділ танків на такі основні види:

- малі: вага до 5 тон, виключно кулеметне озброєння

- легкі – вага до 15 тон, на озброєнні малокаліберна гармата та кулемет, або лише кулемети

- середні – вага до 30 тон, на озброєнні гармата великого калібру та кулемет

- вагою понад 30 тон, на озброєні декілька гармат та кулеметів.

Німецька військова думка поділяла танки не за вагою, а за калібром гармати, проте сама ідея була схожою.

Легким танкам відводилася роль розвідки та підтримки піхоти. Вони мали входити в розриви ворожої оборони яку проривали середні та важкі танки і розвивати наступ проводячи рейди по тилам противника. Тут, насправді, ідеї радянської та німецької військової думки йшли схожими шляхами: довгий час позбавлена можливості будувати свої танки Німеччина навчала майбутніх танкістів разом із радянськими. Звичайно що відбувалися запозичення, й тому немає нічого дивного в схожості.

Так, хоча й німецькі й радянські військові прийняли основні ідеї концепції майбутньої танкової війни англійського офіцера Дж. Фуллера що вбачала якраз прорив танків вглиб тилу противника, але були й відмінності. І хоча і там і там запорукою успіху вважалося масове використання танків на напрямі головного удару, проте, не дивлячись на розуміння цього факту, як і Великобританія СРСР бачив танки разом з піхотою, тобто як засіб її підсилення що певною мірою нівелювало це розуміння.

Цитата:

В наступательном бою на главном направлении каждый стрелковый батальон усиливается обычно одной танковой ротой. Следовательно, стрелковому полку может быть придано до батальона танков, а стрелковой дивизии 2–3 батальона1.

Зазвичай це значило що танки придавалися піхотним підрозділам, та отримували команди від командування піхотних частин: «Приданную танковую роту как тактически неделимую единицу командир стрелкового батальона не распределяет, а указывает танкам порядок поддержки стрелковых рот.

При наличии на фронте тяжелых и средних танков последние находяться в распоряжении командира стрелкового полка или дивизии. <…> Танковая рота, приданная стрелковому батальону, должна выполнять требования командиров стрелковых рот, если они соответствуют сложившейся обстановке и не противоречат указаниям командира стрелкового батальна»2.

Кількість танків, що надавалися піхотним підрозділам, була різною, зазвичай по 5-50 танків на кілометр фронту. Кількість та тип танків мали вирішуватися в залежності від типу перешкод, але виходили з того, що на одну протитанкову гармату противника треба 4-5 танків (легких). Якщо оборона дуже міцна, то кількість танків могли довести до 60-70 із доданням важких та середніх танків (10 танків на кілометр фронту). Піхотна ж частина, що мала вести бій на другорядному напрямі, могла й зовсім не отримати танків.

Те що, можливо, звучало досить розумно, на практиці тих часів виявилося зовсім недієвим: танки розпорошувалися в невеликих кількостях по всьому фронту, а танковими підрозділами командували піхотні командири, які досить часто й гадки не мали щодо можливостей та особливостей цих бойових машин (хоча танкісти й мали доповідати свої думки з приводу доцільності використання танків в залежності від умов, але прислухалися до підлеглих, зрозуміло, не часто).

Легкі ж танки, не дивлячись на свою швидкість, ще у боях в Іспанії зарекомендували себе, як надто слабо броньовані, і масово винищувалися артилерією, що, напевне, і породило таке співвідношення – 4-5 танків на одну протитанкову гармату.

Проте, не дивлячись на підпорядкованість танкових військ піхотним потребам, вже тоді усвідомлювали, що танки є найвигіднішим засобом для обходу чи охватів флангів противника. Реалізовано це мало бути проривом середніми та важкими танками оборони, та вклиненням вглиб прориву малих та легких танків. В разі прориву оборони, з метою швидшого виходу в тил, танки мали поєднуватися у танкові підрозділи та діяти у відриві від піхоти.

Взаємодія родів військ забезпечувалася розрахунком швидкості просування військ, чим досягався своєчасний вихід на певні рубежі, установкою чіткої підпорядкованості, бойових задач, та провести бойове розподілення танків.

Завданням танків у взаємодії з піхотою було прокладати проходи у дротових загородженнях, знищувати вогневі позиції противника, та захищати піхоту від нападів танків або бронемашин противника. У відповідь піхота мала допомагати танкам у знищенні цілей, вказувати танкам на непомічені ними цілі (актуальне і складно реалізуємо до нині: з досвіду війни в Іраку, на танк «Абрамс» встановлено в надгусенічній ложі телефон зв’язку піхоти з танком), допомагають танкам знаходити та долати протитанкові перешкоди, забезпечує безпеку знаходження танків у районах збору та допомагає службам матеріального забезпечення і ремонту танків.

«Танки, окаймляемые огнем артиллерии, делают проходы в проволоке и уничтожает огневые точки противника на переднем крае, обеспечивая при этом атакующей пехоте бросок в штыки»3.

У взаємодії артилерії з танками танк мав допомагати артилерії у створенню проходів в протипіхотних перешкодах, знищувати вогневі точки що не може обстріляти артилерія, подавляти пункти спостереження, засоби зв’язку та матеріальну частину ворожої артилерії, захищати артилерію від ворожих танків. У відповідь, артилерія маскує вихід танків на вихідні позиції, осліплює пункти спостереження противника, подавлює протитанкові засоби противника, супроводжує вогнем атаку танків.

З авіацією танки мали взаємодіяти наступним чином: розвивати успіх штурмової та бомбардувальної авіації при нападі на ворога, знищувати зенітні засоби противника, захищати аеродроми від нападів танків противника. Авіація, в свою чергу, мала забезпечувати танки розвідданими, доставляти паливо-мастильні матеріали, боєприпаси, і таке інше, а винищувальна авіація – прикривати дії танків в небі.

Між собою та з командуванням танкові частини мали зв’язок по радіо, що було встановлено у командирських машинах. Під час радянсько-фінської війни командиру танкового підрозділу доводилося керувати підлеглими без радіо за допомогою прапорців (власне таке положення залишалося і до ДСВ), а антена радіо також видавала командира, що призводило до великих жертв серед молодшого офіцерського складу радянської армії. Пізніше антени прибрали, а найчастішим видом командування в бою було «роби як я».

Хоча, звичайно, в теорії кожен танк мав отримати свою бойову задачу, проте в швидкозмінному ході бою все передбачити було просто неможливо, тому «роби як я» залишалось найкращим методом не втрачати контроль над підлеглими, а вилазити із прапорцями із башти було не найкращим засобом дожити до пенсії.

Окремо танкові частини, як вже писалося, мали іти після прориву оборони, або у відомий відразу розрив у бойових порядках, фланг противника. В такому разі танки діяли або самостійно, або за підтримки мотопіхоти. Також танки мали діяти окремо під час переслідуванні противника розвиваючи успіх, або при нападі на ворога що не встиг ще достатньо закріпитися на позиціях. 

Тобто, як ми бачимо, кардинально тактика початку атаки, зламу переднього краю оборони від ПСВ далеко не пішла, - танки їдуть, відразу за ними, без розриву, йде піхота. У Великобританії військова думка була досить схожа – були піхотні танки (повільні і сильно броньовані) для зламу переднього краю оборони разом із піхотою, та крейсерські – для розвитку успіху.

Відмінності від ПСВ починалися вже після прориву переднього краю оборони – з введенням в розрив легких високо маневрених танків, або за наявності певних умов для окремих дій танків.

Другою важливою відмінністю від тактики ПСВ у СРСР було те, що ближче відноситься до стратегії, але має реалізуватися тактикою: «теорія глибокої наступальної операції». Будучи в стратегічному плані дуже схоже на німецьку теорію «бліцкригу» в тактичному, мало певні корінні відмінності (на початку). На ній ми зупинимось пізніше.

Ми розглянули тактику використання танків у СРСР, тепер подивимось відмінності у її розвитку напередодні ДСВ у Німеччині.

Будучи телеграфістом, зв’язним за освітою, та маючи великий досвід керування автотранспортними підрозділами, Гейнс Гудеріан, відштовхнувшись від тих самих що й СРСР ідей Дж. Фуллера, вдосконалив та розвив ідеї англійського офіцера, поставивши їх на службу до німецької стратегії бліцкригу.

«В том же 1929 г. я пришел к выводу, что одни танки или танки, приданные пехоте, не могут иметь решающего значения. Изучение военной истории, итогов маневров в Англии и собственного опыта убедили меня в том, что танки могут быть использованы наиболее эффективно лишь тогда, когда всем остальным родам войск, поддерживающим танки, будет придана такая же скорость и проходимость.

«Танки должны играть ведущую роль в соединениях, состоящих из различных родов войск; все остальные рода войск обязаны действовать в интересах танков. Поэтому необходимо не танки придавать пехотным дивизиям, а создавать танковые дивизии, в состав которых должны входить различные рода войск, обеспечивающие эффективность действий танков»4. Власне вже з цієї цитати мемуарів Г. Гудеріана стає зрозуміла та головна тактична відмінність між стратегіями Німеччини та військ майбутніх союзників.

Головним ударним засобом в Німеччині зробили танкові дивізії, до складу яких входила й моторизована піхота, здатна рухатися із швидкістю танків, і артилерія на механізованих тягачах – дивізія високо мобільна та маюча високу вогневу могутність.

Головним союзником танків німецька військова думка вбачала не артилерію, а авіацію – саме вона, будучи найшвидшим родом військ, мала забезпечувати танкам безпосередню вогневу підтримку. В ударних частинах завжди знаходився представник авіації, який з місця і кваліфіковано давав укази літакам.

Піхотні частини, артилерія на гужовій тязі – усе входило в прорив і закріплювало успіх.

Ще однією важливою, можливо навіть головною, особливістю танкових військ Вермахту (те заради чого я акцентував увагу на освіті Гудеріана) була радіофікація всіх танків без виключення, а не лише командирських, як у СРСР. Командир танку завжди міг доповісти командиру, запитати в нього нові цілі та напрямок руху, тощо. Це різко підняло керованість танками в бою, забезпечило високу ефективність їх використання та взаємодії між собою та з іншими родами військ, а командування їхало разом з військами і керувало по радіо, не очікуючи прокладання телефонних проводів.

Саме таке сприйняття танків, та розуміння тактики та стратегії їх використання, дозволило Німеччині виключно вдало розпочати ДСВ. Не міць броні чи калібр гармат вирішили долю початку війни – гадаю багатьом відомо наскільки в кількісному та якісному відношенні були слабші німецькі танки за радянські чи англійські та французькі.

У другій половині ДСВ німецький досвід прийняли на озброєння в тій чи іншій формі всі армії що їм протистояли. Саме ця, здавалось, чарівна можливість швидко закінчити війну «малою кров’ю на чужій території» і запаморочила голову нашим стратегам, не давши ані тоді, ані вже у повоєнний період, зрозуміти концепцію маневреної війни глибше та створити протидію до бліцкригу.

Проте наступ це одне, а оборона – інше. І власне саме тут, маючи дуже схожу з німецькою теорію наступу, СРСР напередодні ДСВ мав недоробки у тактиці, що й призвело до початкових катастроф на фронтах.

А в переході Німеччини до оборони світ побачив ще одну форму використання танків – мобільної оборони, яка, на мою думку, будучи відпрацьована у СРСР до початку війни, зірвала би «бліцкриг» неподалеку від кордонів, і навпаки – якщо б Німеччині не завадило ресурсів, то зірвала б наступи країн-союзників. І знов роль першої скрипки тут грали танкові війська.

Знову згадаємо три фактори які формують розвиток танків: озброєння, бронювання, мобільність. Як це не дивно, але й в обороні мобільність залишається одним з найважливіших параметрів танка. Що й зуміли довести німецькі генерали у другій половині ДСВ. Щоб пояснити простіше знов-таки піднятися вгору, до стратегічного рівня.

Зазвичай фронт уявляють якоюсь безперервною лінією, і війська йдуть туди куди їм наказано, прямо по карті в потрібному напрямку. За ними «на пагорбі» (тобто в тилу) стоять воєначальники та віддають приказ. За військами розташовані тилові служби. Стратегія бліцкригу заснована на тім що «ударний кулак» (потужне військове угрупування) збирається в одному місці, створюючи значну тактичну перевагу над обороною противника в цьому місці, а потім наноситься удар, причому відразу на всю глибину оборони. Тобто танки ламають оборону військ, авіація бомбардує тили, десант захоплює штаби та ключові вузли зв’язку та комунікацій. В результаті паралізується командування частинами, робота служб тилу, фронт розпадається, окремі частини дезорієнтується, наступає антонім тактиці, як я і казав в самому початку – хаос. Дезорієнтовані та лишені централізованого командування частини або здаються, або знищуються второю лавою атакуючих та ударами з тилу ударного угрупування. Втрати атакуючих при цьому значно менші за тих хто оборонявся.

Стратегія «бліцкригу» (чи «глибокого прориву», як зручніше) в тій чи іншій формі сформувала погляд на широкомасштабні бойові дії до XXI століття. Як найближчий приклад – російсько-грузинське протистояння. Замість того щоб швидко пройти до поставлених цілей, грузинські війська чіплялися за кожен пункт опору, і, врешті-решт втратили ініціативу. Російські ж війська вдарили в центр грузинських танковою дивізією, в той же час нанісши ударів авіацією на всю глибину території, що займали грузинські війська. В найкоротший період російські танки вже були на кордоні з Грузією залишивши відрізаними позаду себе значну частину грузинських військ, що втратили розуміння обстановки, керування, а хаос довершила паніка. При чому російські війська використовували застарілі моделі танків, в т.ч. Т-62, того часу як на озброєнні Грузії були глибоко модернізовані Т-72. Ситуація, на мою думку, повністю повторює (звичайно на якісно новому технічному рівні) тактичний досвід ДСВ.

Як цьому протидіяти? Німці знайшли відповідь, але занадто пізно – коли вже не мали сил повернути стратегічну ініціативу на свій бік. Тому, можливо, на це звертали мало уваги.

Ідея була, як все геніальне, дуже простою: тримати основну частину військ в тилу. Виявити справжню точку прориву і основного удару противника по своїх позиціях, швидко (а з тилу це значно швидше ніж це можливо при перекиданні з однієї ділянки фронту на іншу) перекинути туди частини і вдарити в фланг або навіть тил ворожій частині що прорвалася відрізавши її і створивши, фактично, ти самі умови що в наступі створюються «бліцкригом», проте в обороні. Ідея проста та ефективна, проте, звичайно, потребує доброї координації дій, швидкої реакції та спроможності швидкого переміщення військ. І знов танки – як високо мобільний рід військ, який, до того ж має високу вогневу могутність – щонайліпше підходять на роль виконавця такого завдання.

 

ПРИМІТКИ:

1. Кузнецов Т.П. Тактика танковых войск. – М., 1940.

2. Там же.

3. Там же.

4. Гудериан Г. Воспоминания солдата. – Смоленск, 1999.



[1] Початок. Продовження у наступному випуску.

Категорія: Мои статьи | Додав: wereshol (30.04.2010) | Автор: Бобовніков О.
Переглядів: 1630 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: