Новости СМИ2

Меню сайту

Форма входу

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Реклама
СТВОРИТИ САЙТ
одесские новости
український інтернет
Головна » Статті » Мои статьи

TERRA COSSACORUM

360 років тому створена Українська козацька держава, основою якої був безпрецедентний на ті часи демократичний устрій з виборністю, колегіальністю та гласністю. «Ukrania quae et Terra Cossacorum» — «Україна — земля козацька». Так охрестив колись Україну французький інженер-картограф Гійом ле-Васер де-Боплан. Втім, ці слова — не лише красива поетична метафора. Українське козацтво відіграло в історії країни надзвичайно важливу роль. Адже саме завдяки йому в середині XVII століття на мапі Європи з’явилася суверенна держава.

Організаторами цієї держави стали козацька старшина та шляхта, які взялися за справу з перших днів визвольної війни. Вже у травні 1648 року до Польщі надходять відомості про те, що Богдан Хмельницький створює удільне князівство зі столицею у Києві, а себе титулує князем Русі. На початку 1649 року він сам повідомляє комісарів польського короля про свої наміри створити незалежну Українську державу. Оскільки формування її здійснювалося в обстановці бойових дій, для виконання державних функцій пристосовувалася вже готова, перевірена практикою військово-адміністративна, полково-сотенна організація козацтва. В екстремальних умовах, коли потрібно було максимально об’єднати та мобілізувати на боротьбу весь народ, ця організація стала не тільки загальною для всіх повстанських сил, а й єдиною політико-адміністративною та судовою владою в Україні. Разом з тим вона характеризувалася високими демократичними принципами самоврядування.

Гетьман: «Божьей милостью генералиссимус»

Генеральний уряд очолював гетьман та його найближчі помічники, які утворювали раду генеральної старшини. Гетьман був правителем, главою держави і наділявся широкими державними повноваженнями для виконання політичних, військових, фінансових та судових функцій. Він видавав універсали — загальнообов’язкові нормативні акти, які присвячувалися організації та діяльності державних інституцій. Від нього також залежало скликання рад — військової і генеральної старшини. Він був вищою судовою інстанцією і верховним головнокомандувачем («Tie усі полки були при гетману...»).

Першим гетьманом вільної України став Богдан Хмельницький. У січні 1648 року його було обрано гетьманом Війська запорозького — головнокомандувачем повсталих запорозьких та реєстрових козаків, а через рік, після перемоги під Корсунем, він сам оголосив себе гетьманом звільненої України: «Правда, что я малый и незначительный человек, но Бог дал мне, что я есть единовладец и самодержец русский» Самовидець розповідає, що після втечі з-під Корсуня польських загонів, а з ними обох коронних гетьманів, українське військо вмовило Богдана Хмельницького прийняти владу над усією визволеною Україною. Він одержав клейноди збіглих коронних гетьманів — їхні булави й бунчуки. Не дивно, що не тільки сучасники, а й дослідники прирівнювали його до монархів суверенних держав.

Богдана Хмельницького як главу Української держави визнавав і польський король. 19 лютого 1649 року на Переяславській раді посли Яна-Казимира вручили йому разом з привілеєм на вольності гетьманську булаву і бунчук, червону корогву з білим лебедем та цінні подарунки. Літопис стверджує, що «...разных стран монархи отозвались з приязнью до гетьмана и подарки прислали». Надійшли подарунки і від московського царя.

Уже в ті роки правителі іноземних держав вважали Хмельницького монархом і відповідно до нього зверталися. Загальновідомо, що турецький султан називав його «славою монархів христианських». А ось лист з далекої Англії: «Титул от английцев, данный Хмельницкому: Богдан Хмельницкий, Божьей милостью генералиссимус и стародавней греческой религии и церкви, властелин всех запорожских казаков, страх и истребитель польской шляхты, завоеватель крепостей, искоренитель римских священников, преследователь язычников...» Автором цього послання був Олівер Кромвель, який добре розумівся на повноваженнях державних володарів. Нині дедалі більше дослідників вважають, що наприкінці 1650 року в руках Хмельницького фактично зосередилася самодержавна влада.

Уряд: «Вся влада радам!» по-козацьки

В розбудові держави Богдан Хмельницький діяв цілеспрямовано. Вже в червні 1648 року він разом з козацько-шляхетською верхівкою — старшинською радою — затвердив спеціальний документ для регулювання цього процесу. Це був статут «Про устрій Війська Запорозького», в якому чітко визначалася організація і компетенція всіх органів, котрі перетворювалися в апарат публічної влади. Повноваження її були передані органам управління козацтвом. Система цих органів складалася з трьох урядів: генерального, полкового та сотенного.

Вищим ешелоном влади був генеральний уряд, повноваження якого поширювалися на всю територію вільної України. Над ним стояли тільки збори всього війська — військова, генеральна або чорна рада. Передбачалося, що до неї входять всі, хто належить до війська, і вона вирішуватиме найважливіші питання життя України: ведення війни, вибори гетьмана і генеральної старшини тощо. Але через свою багаточисельність і різний соціальний склад вона мала анархічний характер. Її важко було скликати, нею важко було керувати, її рішення були непередбачуваними і могли стати небезпечними для гетьмана та старшинсько-шляхетської верхівки. Тож поступово її замінила старшинська рада, яка складалася здебільшого з генеральних старшин та полковників, а інколи — й сотників.

Найближчими помічниками гетьмана були генеральні старшини, яких обирала рада генеральної старшини. В деяких випадках їх призначав гетьман. Вони керували окремими галузями управління і мали титул «вельможа». Генеральний обозний, генеральний осавул, генеральний хорунжий керували військовими справами, відповідали за боєздатність збройних сил, їхнє матеріальне забезпечення. Генеральний обозний був першим державцем після гетьмана, генеральний бунчужний — головним охоронцем знаків гідності гетьмана і військових з’єднань та виконував окремі його доручення. Генеральний писар опікувався зовнішніми зносинами, йому була підпорядкована канцелярія.

Генеральний суддя очолював вищий судовий орган — апеляційну інстанцію для полкових та сотенних судів. Дослідники припускають, що саме посада генерального судді була другою після гетьмана. Генеральний підскарбій завідував державною скарбницею. Особливими умовами його обрання у козацькому війську були складання присяги та заможність. Заможність, напевно, була необхідна для особистого покриття підскарбієм збитків і витрат, понесених у критичних випадках. Гетьман повністю усувався від розпоряджання військовим скарбом: його доходи були визначені, ними він і повинен був задовольнятися. Разом з тим він мав слідкувати за тим, щоб старшина «не утискала», тобто не обкладала надмірними податками «людей убогих». Всі ці міністеріали утворювали раду генеральної старшини при гетьмані, а також генеральну військову канцелярію, в якій зосереджувалося все поточне військове, адміністративне, судове, фінансове управління та складалися універсали. Отже, генеральний уряд був головним розпорядчим, виконавчим та судовим органом Української держави.

На місцях управляли полкові та сотенні уряди. Полковий уряд складався з полковника і полкової ради, яка обирала полкову та сотенну старшину. Полкова рада мала такі владні повноваження, що могла припинити сваволю полковника і навіть усунути його. Сотенний уряд був репрезентований сотником і його помічниками. Містами управляли виборні міські старшини, а в селах — сільські отамани. У великих привілейованих містах влада належала магістратам, а у дрібних з таким самим статусом правили отамани з виборними особами від міського населення.

Збройні сили: «незличеная лічба войска»

За Україною, як за державою, визнавалося право мати постійне реєстрове військо. Зборівський договір визначив його чисельність — 40 тисяч козаків, після чого Хмельницький почав складати реєстр, який був затверджений Генеральною радою у 1650 році. Білоцерківський договір зменшив реєстр до 20 тисяч, проте насправді у 1648–1654 pоках в Україні діяла величезна на ті часи збройна сила чисельністю 300–360 тисяч. Літопис Самовидця стверджує, що це була «незличеная лічба войска». І все це іменувалося козацтвом. Цікаво порівняти: Богдан Хмельницький у січні 1648 року перемістився на Січ із загоном в 300 чоловік, а розпочав воєнні дії у квітні того самого року з військом у п’ять тисяч бійців. Під Жванцем у 1653 році стояло вже 350-тисячне військо.

Збройні сили в період війни формувалися як з добровольців, так і з мобілізованих. Ухилення від мобілізації загрожувало смертною карою. Дисципліна у війську була суворою. Досить нагадати, що шанованого полковника Максима Кривоноса прикували до гармати за непокору гетьману. Водночас Хмельницький організував ефективну і розгалужену службу розвідки. Великий канцлер литовський Ольбрахт Радзивілл писав у своєму щоденнику «про розвідників Хмельницького, котрих він мав повсюди, навіть у Венеції». Український історик Іван Крип’якевич зауважував, що гетьман «мав не тільки дуже точні відомості про події у Польщі, Криму, Туреччині, карпатських князівствах, а й слідкував за політикою Швеції, Німеччини, Австрії, Італії, збирав потрібні відомості через своїх послів та агентів, користувався повідомленнями чужоземних посланців. Зібрані відомості він умів використовувати для політичних цілей — своїми рішеннями захоплював ворогів зненацька».

Територія: від Росії до Случі, від степу і до Прип’яті

Богдан Хмельницький вже на початку війни визначив етнічну територію України, яку належало звільнити з-під влади Польщі. Кордон з нею передбачалося прокласти по Віслі. 1654 року звільнена територія вже охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя та значну частину степу на півдні. Загалом вона сягала: на заході — до ріки Случ, на сході — до російського кордону, на півночі — до басейну ріки Прип’ять, на півдні — до степової смуги. Площа України сягала близько 200 тис. кв. км. Хмельницький називав її по-старому — Руська земля, Русь.

Колишні польські воєводства, звідки була вигнана Польська адміністрація, поділялися на полки та сотні. Полковий поділ виник у 20-х роках XVII століття. Але тоді він визначав лише територію, населення якої було зобов’язане утримувати на власні кошти козацький реєстровий полк, що дислокувався на цій землі. Проте, починаючи з 1638 року, до полків та сотень як територіальних одиниць зараховували все населення, і на нього поширювалася влада полкових та сотенних урядів. Згідно зі Зборівським договором, територія вільної Наддніпрянської України охоплювала три воєводства — Київське, Брацлавське та Чернігівське, які поділялися на 16 полків та 272 сотні. У 1650 році налічувалося вже 20 полків. Це було територіальне ядро Української держави, де проживало близько півтора мільйона населення. За наступним Білоцерківським договором територія України обмежувалася Київським воєводством.

На думку деяких учених, полково-сотенний устрій є важливим елементом української державності, притаманний лише їй. Зрозуміло, полки як військові одиниці існували у багатьох країнах, але саме в Україні полково-сотенна організація мала військову, адміністративну та судову владу. Причому вона виявилася напрочуд життєздатною і проіснувала у несприятливих для неї умовах до 1783 року — 135 років!

Гроші: військові податків не платять

Апарат державної влади й управління, що формувався, потребував матеріального забезпечення. З цією метою збиралися податки. Але ними обкладалися лише міщани та селяни. Козаки, точніше, та частина населення, яка перебувала у збройних формуваннях, від них звільнялася. Всі податки, які до 1648 року Україна віддавала королю, тепер надходили до військової скарбниці. Крім того, були встановлені податки на чужоземні товари. У 1648-1654 роках щороку до скарбниці України надходило близько 80 тисяч злотих — сума на ті часи значна. Є відомості, що тоді Україна зробила спробу запровадити власну грошову систему. У листопаді 1649 року за розпорядженням Богдана Хмельницького починається карбування монети у Чигирині. На одному її боці був меч, на другому — ім’я «Богдан».

Форма правління: єдність протилежностей

Щодо форми правління молодої Української держави висловлюються суперечливі думки. Одні дослідники говорять про Україну того часу як про республіку або християнську демократичну республіку, інші стверджують, що «за суттю Українська національна держава була монархією», що вже 1649 року, одночасно з утворенням національної держави, відроджується ідея українського монархізму, носієм якої стає Хмельницький. Висловлюється і така думка, що гетьманська влада в Україні не мала ні республіканської, ні монархічної форми.

Щоб правильно уявити форму правління в Україні в 1648-1654 роках, слід розуміти, що Богдан Хмельницький — великий стратег, політик, дипломат — враховував всі існуючі умови та можливості в організації управління державою, що будувалася. Тому він намагався поєднати обидві державні ідеї.

Політичну організацію, що склалася на території звільненої України у середині XVII століття, сучасники нарекли Українською козацькою державою, називаючи її також Військом запорозьким, або Хмельниччиною. Навіть польський король Ян-Казимир офіційно визнав, що в Україні немає іншої влади, крім влади гетьмана з Військом запорозьким, і що гетьман діє як «правитель», тобто як глава держави.

Міжнародні відносини: беззаперечно визнана

Українська держава Богдана Хмельницького викликала захоплення численних сучасників — дипломатів, мандрівників, літописців. Так, італієць Альберто Віміна, який особисто бачив гетьмана й неодноразово розмовляв з ним, у своїх спогадах згадує про український народ у період його найвищого злету. Особливо його вразила демократична форма правління — скликання Ради для обговорення важливих державних питань, коли козаки у присутності гетьмана спільно їх вирішують.

Іноземні держави визнали вільну Україну і приймали її як рівного партнера, хоча вона ще не здобула повної незалежності. Без сумніву, вони чинили так не тільки з політичних міркувань одного дня, а й завдяки глибокому розумінню геополітичного положення України, можливостей українського народу щодо розбудови вільної держави. У 1648-1654 роках Україна підтримувала дипломатичні зв’язки з сусідніми Валахією, Кримом, Молдавією, Трансільванією, Туреччиною, а також встановлює нові — з Австрією, Англією, Венецією, Персією, Францією та Швецією.

В історичних умовах того часу козацтво, по суті, перехопило естафету національної державної традиції, що перервалася після сходження з політичної арени Київського та Галицько-Волинського князівств. Феномен цього явища полягав у тому, що вперше в історії не лише України, а й Європи державотворча функція перейшла до рук стану, який не був верхівкою тогочасного традиційного суспільства. Відтепер через призму діяльності козацтва, його політичну культуру переломлювалися всі життєво важливі аспекти існування українського народу.



Джерело: http://www.vu.mil.gov.ua/index.php?part=article&id=885
Категорія: Мои статьи | Додав: МАДВІ (22.10.2009) | Автор: Володимир ГАЛАНЦЕВ
Переглядів: 1063 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: