На сучасному етапі розвитку історичних знань відбувається певна переоцінка раніше сформованих i, здавалось, усталених уявлень про історію Другої Світової війни. Викликано це, по-перше, появою нових, раніше засекречених, документів стосовно окремих аспектів війни; по-друге, розширення культурних та наукових зв’язків пострадянських та західних країн дає змогу співставити позиції різних сторін i почати формувати деякі спiльнi погляди.

До теперішнього часу громадськість колишніх радянських республік та США мають діаметрально протилежні погляди щодо оцінки внеску країн антигiтлерiвської коаліції у перемогу над фашизмом. Різниця в оцінках була закладена ще в часи «холодної війни» й була однією з головних тем у працях радянських військових iсторикiв¹.

Проте, саме у вiйськово-історичному вiдношеннi окремі операції армій Великобританії та США є недостатньо вивченими. На наш погляд, особливо це стосується дій повітряно-десантних військ, які в лiтературi висвітлюються у затінку загальновiйськових операцій.

Тим часом, повiтрянi десанти вiдiграли значну роль у перебiгу бойових дій, особливо на західноєвропейському театрі. Невипадково один з американських військових iсторикiв, творець «теорії вирішальних битв» Г. Болдуїн до 11-ти таких вирішальних кампаній вiднiс 5 операцій з використанням повiтряних десантiв².

Велику важливість повітряно-десантних операцій на Другому фронті відзначає також Р. Бєлiцкi у докладному дослiдженнi операцій у IIiвнiчнiй Франції³. IIодiбнi думки висловлювали визначні вiйськовi та політичні діячі Великої Британії та США – Д. Ейзенгавер, Д. Паттон, В. Черчiлл⁴. З радянських та російських iсторикiв значну увагу данiй тематиці придiляли Г. Софронов («Повітряні десанти у другій свiтовiй вiйнi»), А. Михайлов («Повітряні десанти»), авторські колективи Мiнiстерства оборони СРСР та Російської Федерації⁵.

В даній роботі ми спробуємо розглянути перебіг найбільших повітряно-десантних операцій американських військ у Захiднiй Європi у 1943 – 1945 рр. та їх значення для загальної вiйськової ситуацiї на даному театрі воєнних дій. В даному контексті потрібно звернути увагу також на розвиток способів бойового застосування повітряно-десантних військ, їх оперативної i тактичної майстерності.

На час початку Другої Світової війни лише дві країни мали повiтряно-десантнi вiйська – СРСР та Нiмеччина. Потужність радянських та німецьких ПДВ не була рівнозначною. Вже на осінь 1941 р. Червона Армія мала 10 повітряно-десантних корпусів, а німецька армія – декілька пiдроздiлiв загальною чисельністю до дивізії, які залишились боєздатними після найбільшої повітряно-десантної операції люфтваффе – битви за о. Крит⁶.

Велика Британія та США до 1942 року не мали ПДВ взагалі (хоча у періодиці ми зустрічали згадки про спробу створити парашутні частини у складі американських сухопутних військ ще в Першу Світову війну, проте це не підтверджено не лише документами, а навіть не згадується у серйозних наукових дослідженнях). У Сполучених Штатах перша повітрянодесантна частина була створена у березні 1942 року у вигляді парашутно-піхотного батальйону відродженої 82-ї піхотної дивізії. З 15 серпня 1942 року на її базі було сформовано 82-у повітряно-десантну дивiзiю під командуванням генерала О. Бредлі⁷. Тоді ж на вiйськовiй базі Кемп Клейборн (штат Луїзіана) під командуванням генерала В.С. Лі (одного з «батьків» американського повітряного десанту) сформовано 101-у пдд⁸. До осені 1943 року Сухопутні війська США нараховували 5 повітряно-десантних дивізій – 11-у, 13-у, 17-у, 82-у, 101-у⁹. З них 3 дивiзiї – 17-а, 82-а та 101-а – брали участь в боях у Захiднiй Європі.

Першою значною операцією американських ПДВ у Європі був повітряний десант на о. Сицилія. Навчені німецьким досвідом у Критській операції англо-американські начальники штабів відмовились від ідеї проведення виключно повітряної інвазії i вирішили провести комбінований десант. За планом, підрозділи 82-ї пдд повинні були десантуватись між берегом моря та мисом Кальтаджироне, захопити плацдарм та утримувати його до підходу основних сил морського десанту.

Для підготовки десантників біля Кейруана в Північній Африці було зведено тренувальний табір з макетами місцевості натуральної величини. Головним завданням десантників було утримання місцевості для розгортання наступаючих сил¹⁰. Для кращого виконання десантом завдань необхідно було досягти повної переваги у повітрі.

Висадка десанту на Сицилію розпочалась 10 липня 1943 року близько 5 години ранку. Першими десантувались 3 тисячі парашутистів 505-го повітряно-десантного полку та одного батальйону 504-го повітряно-десантного полку 82-ї пдд. Командував групою командир 505-го полку полковник Д. Ґейвін¹¹. Парашутисти першого ешелону повітряного десанту більшою частиною не потрапили до району десантування через помилки в керуванні засобами доставки. Бiльшiсть лiтакiв отримали неточні координати, тому збились з курсу, в результаті лише близько ⅛ особового складу десанту змогли приступити до виконання свого завдання після приземлення¹². Проте навіть в такій обмеженій кількості парашутисти напали на iталiйську танкову групу та розбили її.

Наступного дня був висаджений другий ешелон 82-ї дивiзiї у вигляді посадочного десанту. Знову не обійшлось без проблем – зі 144 планерів з десантниками лише 54 приземлились на острові, всі iншi опинились у морі, і вцілілим десантникам довелось діставатись берега на підручних засобах. Але навіть за таких умов бiйцi 82-ї повітряно-десантної дивізії зуміли за 6 днів просунутись углиб острова на 200-250 кілометрів, захопити близько 15 тис. полонених i виконати поставлені завдання, втративши 40 % особового складу десанту¹³.

Слід зазначити, що головні недоліки у проведенні операції були спричинені не діями десантників, а саме прорахунками у плануванні та підготовці десантування, які стали можливими по-перше, через чвари між британськими та американськими керівниками кампанії, по-друге, через брак досвіду у підготовці значних повітряних десантів.

Для засвоєння отриманого досвіду англо-американському командуванню знадобився майже рік, оскільки наступна велика повітряно-десантна операція була проведена у червні 1944 року у ході відкриття Другого фронту у Європі. Повітряний десант у Північній Франції (Нормандії) став частиною операції «Оверлорд» – вторгнення союзницьких військ у Європу з Британських островів через Ла-Манш. Операції передувала величезна глибоко засекречена робота по пiдгоговцi та плануванню наступу. Серед багатьох інших підготовчих заходів були проведені широкомасштабні навчання повітряно-десантних частин¹⁴. Здійснені союзницьким командуванням заходи по забезпеченню раптовості нападу мали певний успіх. Для командувача німецькими військами у Нормандії адмірала Кранке поява на півострові Котантен американських парашутистів виявилась повною несподіванкою¹⁵.

Для 82-ї та 101-ї американських повітряно-десантних дивiзiй районом десантування буди визначені околиці містечок Сент-Мер-Егліз та Сент-Марі-дю-Мон. Завданнями дивiзiй було: 82-ї – заволодіти дорогами з району десантування вглиб території; 101-ї – захопити м. Карантан та дорогу з Парижу до Шербура. 101-й дивiзiї протистояла в районі Карантана 9-а німецька дивiзiя, 6-й парашутний полк люфтваффе. В районі висадки 82-ї пдд розташувались частини 3-ї та 5-ї німецьких парашутних дивiзiй¹⁶.

За годину до початку десантування у зазначені райони були висаджені розвідники з завданням позначити майданчики приземлення¹⁷. Проте в умовах темної ночі розвідники не змогли точно визначити потрібні місця. Навіть ті майданчики, які були відповідно позначені, у більшості не буди знайдені пілотами. Таким чином, повітряний десант у Нормандії теж розпочався невдало.

Незважаючи на це, з 0.25 до 2.45 годин 6 червня 1944 року в райони десантування було скинуто з парашутами та висаджено 13 тисяч американських парашутистів. Наскільки був розсіяним особовий склад десанту, вказує те, що командир 101-ї дивiзiї М. Тейлор приземлився зовсім один i лише через годину зміг зібрати біля себе групу з двох десятків офіцерів та солдатів дивiзiї¹⁸. Проте десантники діяли досить самовіддано. Близько 4.30 годин 6 червня пiдроздiди 82-ї дивiзiї зайняли Сент-Мер-Егліз, батальйон 101-ї дивiзiї під командуванням полковника Джонсона захопив шлюз в Ла-Баркет, генерал Тейлор закріпився в поселенні Пупевіль. До вечора 6 червня наступаючі з берега піхотні групи союзників з’єднались з частинами та підрозділами 82-ї та 101-ї дивiзiй¹⁹. Таким чином, десантники покладені на них завдання виконали у повному обсязі, а їх дії значною мірою стали вирішальним фактором успішного початку наступу в Нормандії²⁰.

В Нормандській операції заходи підготовки, планування та забезпечення секретності, на жаль не дали очікуваних результатів. Організаційні прорахунки знову стали перепоною на шляху більш ефективного використання ПДВ. Так, повітряно-десантні підрозділи виявились розпорошеними на площі близько 200 кв. км, що не дало змоги досягти очікуваної масованості першого удару²¹. З іншого боку, це мало й неочікуваний плюс – розпорошеність десанту викликала у німців ілюзію мільйонного десанту, що великою мірою деморалізувало оборону.

Завдяки використанню великих сил ПДВ успішно розпочались операції союзницьких військ біля Арнема. Повітряно-десантні дивізії отримали завдання захопити мости через ріки Маас та Ваал (82-га пдд) та канали Зейц-Вілем та Вільгельміни (101-а пдд)²². Хоча повністю своїх завдань десанти не виконали, їх дії дозволили основним силам наступу досягти загального успіху в Арнемськiй операції. Загальна кiлькiсть особового складу десанту становила майже 35 тисяч осіб, глибина висадки становила 50-100 км. В таких умовах десантники діяли вперше, а їх дії сприяли виходу англо-американських військ до Рейну²³.

Найбільш успішною повітряно-десантною операцією американці вважають форсування Рейну. В ньому взяли участь 17-а американська пдд та 6-а англійська пдд (зведені у 18-й повітряно-десантний корпус), 82-а та 101-а дивізії, 1-ша польська парашутна бригада. 17-а дивiзiя у цій операції здійснювала свій перший бойовий стрибок з парашутами²⁴. Операція по форсуванню Рейну розпочалась о 10-й годині 24 березня 1945 року. 3 наближених аеродромів Франції десантники 17-ї пдд були скинуті в районі Везеля, на глибину 6-12 км від Рейну. Наявні тут німецькі війська були настільки ослабленими , що навіть знаючи про десант не змогли йому протидіяти. Вже до полудня 24 березня підрозділи 17-ї дивізії захопили опорні пункти нiмцiв. Під прикриттям десантників 2- а англійська та 9-а американська армії форсували Рейн i з’єднались з силами 17-ї дивізії. У зв’язку з таким успіхом десантування інших частин ПДВ було відмінено²⁵.

Досвід використання масованих повітряних десантів у Другій Світовій вiйнi на декілька післявоєнних десятиліть заклав підвалини для теорії бойового застосування Сполученими Штатами своїх ПДВ. Теорія була сформульована двома американськими воєначальниками. Д. Ґейвін у книзі «Повітряно-десантна війна» вказує, що війна майбутнього – перш за все повітряно-десантна, i бiльше шансів на перемогу матиме країна з краще підготовленими ПДВ²⁶. Технічний аспект повоєнної військово-теоретичної думки США висловив Дж. Паттон. Він вважав, що Америка – країна найвищих технологій, де виробляють найкращі у світі машини, озброєння та механізми. На його думку, саме перевагу в техніці США повинні використати повною мірою²⁷.

У другій половині ХХ століття ПДВ стали однією з головних ударних сил США i активно використовувались у вiйнi на Корейському пiвостровi, в Індокитаї, інших локальних конфліктах. Генерали-вихованці ПДВ займали i займають найвищі посади в армії Сполучених Штатів (М Тейлор, М. Гастингс, Д. Ґейвін, Б . Ріджвей та iншi). Таким чином, створені вже в ході Другої Світової війни, повiтряно-десантнi війська відіграли значну роль в операціях американської армії у Європі i зайняли важливе місце у повоєнній вiйськовiй теорії i практиці США.

ПРИМIТКИ:

1. Еременко Л.И. Против фальсификации истории второй мировой войны. – М., 1958. – С. 93; Ржешевский О.А. Война и история (Буржуазная историография США о второй моровой войне). – М., 1976. – С. 6.

2. Болдуин Х. Сражения выигранные и проигранные. Новый взгляд на крупные военные кампании Второй Мировой войны / Пер. с англ. А.Н. Павлова. – М., 2001. – 624 с.

3. Белицки Р. Нормандия, 1944 / Пер. с пол. – М., 2002. – 208 с.

4. Эйзенхауэр Д. Крестовый поход в Европу // www.militera.lib.ru; Паттон Дж. Война, какой я ее знал / Пер. с англ. А.З. Колина. – М., 2002. – 152 с.; Черчилль У. Вторая мировая война: В 3 кн. – Кн. 3. Т. 5-6 (Сокр. пер. с англ.). – М., 1991. – 702 с.

5. Софронов Г.П. Воздушные десанты во второй мировой войне: Краткий военно-исторический очерк. – М., 1962. – 144 с.; Михайлов А.Д. Воздушные десанты (По материалам иностранной печати). – М., 1962. – 140 с.; Внезапность в операциях вооруженных сил США / Под ред. М.М. Кирьяна. – М., 1982. – 328 с.

6. Болдуин Х. Указ. соч. – С. 194.

7. A Brief History of the 82^nd Airborne Division // www.bragg.army.mil

8. Dann C. 101^st Airborne History // www.secondworldwarhistory.com

9. Софронов Г.П. Указ. соч. – С. 69.

10. Черчилль У. Указ. соч. – С. 21.

11. Болдуин Х. Указ. соч. – С. 262.

12. Софронов Г.П. Указ. соч. – С. 77.

13. Там же. – С. 78.

14. Гастингс М. Операция «Оверлорд»: Как был открыт Второй фронт. – М., 1989. – С. 214.

15. Белицки Р. Указ. соч. – С. 89.

16. Там же. – С. 24, 111.

17. Кулиш В.М. История Второго фронта. – М., 1971. – С. 61.

18. Белицки Р. Указ. соч. – С. 114.

19. Там же. – С. 119.

20. Сухоруков Д. Выводы из опыта применения воздушных десантов во второй мировой войне // ВИЖ. – 1981. – № 7. – С. 69.

21. Ржешевский О.А. Указ. соч. – С. 182.

22. Внезапность в операциях вооруженных сил США. – С. 154.

23. Сухоруков Д. Указ. соч. – С. 69.

24. Макдональд Ч. Тяжелое испытание: Американские вооруженные силы на Европейском театре во время второй мировой войны. – М., 1979. – С. 374.

25. Софронов Г.П. Указ. соч. – С. 106.

26. Гейвин Д.М. Воздушно-десантная война // www.militera.lib.ru

27. Паттон Дж. Указ. соч. – С. 305.