Можливо, декому здасться дивним зацікавлення мешканця Дніпропетровська історією героїчної оборони Одеси. Однак, нічого дивного у цьому немає. Свого часу, у 1980-х роках, автор цієї статті майже 5 років служив в одній з військових частин ВПС під Одесою. У цей період брав участь у заходах, присвячених Дню Перемоги, вшануванню учасників Одеської оборони та визволення міста від загарбників. Спілкування з людьми, які знають про вказані події не з книг, а з власного досвіду, дало значний об’єм емоцій та інформації, що зумовило зацікавлення науковим дослідженням оборони Одеси. Ще одним стимулом стало те, що складовою Григорівського десанту було висадження парашутистів, автор же цієї статті – кандидат у майстри спорту з парашутизму.

Незважаючи на значну кількість наукової літератури, де розглядаються різноманітні аспекти оборони Одеси, саме парашутний десант червонофлотців 22 вересня 1941 року не знайшов особливого висвітлення. Тому нам здалося необхідним ще раз розглянути перебіг Григорівського десанту, включно з його парашутною складовою.

До кінця літа 1941 р. в районі Одеси склалось важке становище. Румунські дивізії знаходились на відстані 10-12 км від міста, постійно обстрілюючи центр та порт. Артилерійські батареї були встановлені поблизу Чабанки та Гільдендорфу, маючи можливість вести вогонь по вхідному фарватеру порту. Для розв’язання цих проблем командування Одеського району спланувало контр наступальну операцію для того, аби відкинути румун та німців від міста. Задум операції був у тому, щоб спільним ударом 421-ї та 157-ї стрілецьких дивізій вибити 13-ту та 15-ту румунські дивізії з прилеглої до міста території.

Для цієї мети було вирішено здійснити морський десант у складі сформованого у Севастополі 3-го морського полку  (3 батальйони морської піхоти та мінометна батарея) під командуванням капітана К. Корня. Чисельність особового складу полку складала близько 1 900 осіб. Також у районі висоти 57.3 планувалось висадження парашутного десанту у кількості біля 20 осіб для дезорганізації управління румунських військ, руйнування ліній зв’язку, тощо. Загін парашутистів формувався також у Севастополі одночасно з 3-м морським полком. Цікаво, що до складу парашутної групи входили не десантники, а теж моряки-червонофлотці, що служили у авіаційних частинах Чорноморського флоту. Командування розраховувало, що до парашутної групи будуть відібрані військовослужбовці, які мають повітряно-десантну підготовку, тому парашутних тренувань не проводили.

У якості десантних засобів було залучено канонерський човен «Красная Грузия», 24 катери МО та КМ, самохідні баркаси одеської військово-морської бази. Засобами підтримки визначено крейсери «Красный Крым», «Красный Кавказ», есмінці «Бойкий», «Безупречный», «Фрунзе». Авіаційну підтримку забезпечували 63-тя бомбардувальна бригада, 69-й винищувальний полк.

Висадку десанту запланували у ніч з 21 на 22 вересня. Загальне керівництво операцією було доручено контр-адміралові Л. Владимирському. Однак, після того, як есмінець «Фрунзе», на якому перебував командувач операції, загинув у бою з німцями біля Тендровської коси, командувачем було призначено контр-адмірала С. Горшкова. Посадка моряків-десантників на судна доставки розпочалась о 7.00 21 вересня. Загальна чисельність особового складу морського десанту склала 1 929 осіб.

Судна доставки вийшли з Севастополя о 13.30, і вирушили до Одеси під прикриттям двох пар винищувачів И-16 та літаків МБР-2. Неподалік Одеси – у районі Григорівки, кораблі зупинились на відстані 15-20 кабельтових від берега та розпочали артилерійську підготовку.

Висадка десанту розпочалась близько 1.30 22 вересня, першим ешелоном булла висаджена рота молодшого лейтенанта Чорупи. До берега вони дістались через 25-30 хвилин і запалили сигнальні вогні для орієнтування наступних десантних груп. Висадка морського десанту булла завершена приблизно о 5.30.

Одночасно з початком морського десанту в район висоти 57.3 скинули парашутний загін під командуванням старшини А. Кузнецова. Десант мав значні проблеми – сильний вітер, відсутність видимості, а також, як виявилось – слабка повітряно-десантна підготовка. Парашутисти виявились розсіяними за межами району приземлення, і були змушені діяти по двоє-троє чоловік, а дехто – навіть поодинці. Протягом перших трьох годин після висадки парашутисти вивели з ладу 5 ліній зв’язку, командний пункт румунського піхотного полку та знищили близько 30 ворожих солдатів та офіцерів. Проте й самі парашутисти втратили 10 осіб.

Тим часом, 3-й морський полк відразу розгорнув наступ на позиції румунських військ. У першому ешелоні морського десанту просувались 1-й та 3-й батальйони, які прямували у напрямку Чабанки та Старої Дофіновки. Одним з головних завдань було не допустити переправи румун через Аджалицький лиман. 2-й батальйон складав другий ешелон наступу, перебуваючи у резерві.

Десант (у складі двох батальйонів!) за підтримки корабельної артилерії – есмінців «Бойкий», «Безупречный», «Беспощадный», а також штурмової, бомбардувальної та винищувальної авіації вже до 18.00 22 вересня потіснив супротивника та вийшов до рубежу Чабанка-висота 57.3-Стара Дофіновка-Нова Дофіновка. До ранку 23 вересня підрозділи десанту з’єднались з частинами 421-ї дивізії, знищивши близько 200 румунських солдатів та офіцерів. Втрати морського полку (без урахування парашутистів) склали 29 убитих та 407 поранених.

Частини 421-ї та 157-ї дивізій, розпочавши наступ о 8.00 22 вересня у напрямку на Свердлово, відтіснили румунів на 5-8 км на північ від Одеси. Проте вже до вечора цього дня румуни стабілізували свій хаотичний відступ, отримавши підтримку авіації.

Німецькі бомбардувальники атакували есмінці, що підтримували вогнем сухопутні частини, що призвело до втрати інтенсивності вогневої підтримки. Загроза втрати кораблів примусила командування Одеського району відвести судна на базу. Відсутність вогневої підтримки зумовила уповільнення темпів наступу та посилення спротиву румунів.

Проте швидке закінчення операції не призвело до повної втрати її результатів. 13-та та 15-та румунські піхотні дивізії отримали великі втрати. Радянські війська захопили 19 гармат, 40 мінометів, більше 1 200 гвинтівок та автоматів, значну кількість військового майна. Румуни втратили змогу обстрілювати центр міста та порт.

На певний час Одесу було врятовано. Проте загальний стан справ на радянсько-німецькому фронті вніс свої корективи до перебігу обороги міста. До Севастополя рвалась німецька 11-та армія Е. фон Манштейна. Ставка Верховного Головнокомандування вирішила, що Севастополь важливіший за Одесу, а війська більш потрібні у Криму. З 1 по 16 жовтня 1941 року боєздатні частини були евакуйовані з Одеси, залишивши одеситів румунам. Одесу здали...

Ось як оцінив підсумки операцій 21-23 вересня один з керівників операції: «Контрудар 22 сентября навсегда остался для меня одним из тех событий, которые, вопреки тогдашнему тяжелому положению на юге (об остальном фронте мы знали меньше), укрепляли веру в близящийся перелом в общем ходе войны. В этом смысле скромный вообще-то боевой успех (виділення моє – О.В.), достигнутый в Восточном секторе, как бы перерастал масштабы Одесской обороны».